Усім відомі слова Платона: «доки філософи не будуть правити, чи правителі не стануть шляхетно й ґрунтовно філософувати… і доки не будуть в обов`язковому порядку усунуті ті люди – а їх багато – які нині прагнуть до влади… державам не позбутися усіх зол…» [3, с.473]. І тут доречним постає питання: чому саме філософи мають управляти і яке відношення має філософія до соціального управління?
На думку Платона, будь-яка справа ніколи не принесе суспільної користі, якщо світогляд тих, хто має розбагатіти, або стати при владі, або взагалі набути сили, не буде чесним і гідним [2, с.512]. А це стає можливим тільки за умов приведення моралі цих людей у відповідність до порядку ідей. У відповідність ідеї блага [1, с.120]. Тільки справжнім філософам, як носіям особливих душевних якостей, до снаги пізнання царства ідей. Тому тільки їм під силу досягти максимальної відповідності моделі соціального управління ідеї блага. Вони вивищуються над іншими своїми чеснотами; це найкращі люди: розумні, справедливі, мужні, стримані [2, с.487]. Вони прагнуть володарювати перш за все над собою, а не над іншими [2, с.491].
Платон був переконаний, що людина, яка гідно прожила своє життя, неухильно сповідуючи принцип справедливості до схилу літ, цим самим виявила філософську вдачу своєї душі, а отже, має усі шанси, якщо сама цього забажає, стати правителем у своїй державі [3, с.613]. Гідна людина завжди бачить своє покликання у турботі про своє місто і співгромадян, у тому, щоб зробити їх самих та їхнє життя якомога кращими [2, с.512]. Рано чи пізно вона з необхідністю приходить до такого висновку, оскільки цього від неї буде вимагати її сумління, почуття власної гідності та обов`язку. Така людина не зможе стояти осторонь, не зможе байдуже спостерігати за перебігом суспільних процесів, не зможе не зробити спроби допомогти іншим, якщо щось буде від неї залежати. Бо це буде суперечити її власним переконанням, і, насамперед, потребі усвідомлення гідності свого буття, тобто цінності свого існування в світі. Проте, вона чітко усвідомлює усі вади влади, небезпечність її розкладаючого впливу, той бруд, який часом її супроводжує та важкість шляху влади для тих, хто має непорушні принципи і прагне здійснити ідеал. Гідна людина, посвячена в істинну філософію, завжди буде зневажливо ставитися до державних посад; і якщо і піде управляти, то тільки тому, що це необхідно суспільству, «на противагу сучасним правителям у будь-якій державі» [3, с.521]. І тут Платон, як ніхто інший, правий: «Де менш за все прагнуть до влади ті, хто має правити, там держава управляється найкраще і ворожнеча відсутня повністю; зовсім інакше буває в державі, де правлячі верстви налаштовані протилежним чином» [3, с.520].
Перш ніж братися за суспільні, державні справи, вважає Платон, варто відповісти на ряд важливих питань. Чого ти досяг у своєму власному житті? Чи став хтось кращим завдяки спілкуванню з тобою? Чи є хоч одна людина, яка раніше була негідною, несправедливою, розбещеною, нерозсудливою, а ти допоміг їй бути гідною? Державний діяч, якщо він таким є, повинен керуватися однією метою – зробити співгромадян якомога кращими, допомогти їм жити гідно [2, с.515]. Справжнім змістом соціального управління є вище благо, а саме – допомогти людині стати кращою [2, с.521].
Як зауважує Платон, слід системно шукати людей, які можуть стійко захищати свої погляди, принципи і вважають, що для держави необхідно робити все найкраще. Таких людей мали б виявляти з дитинства шляхом випробувань на пам`ять, наполегливість у пізнанні, стійкість до омани, до брехні, на витривалість у праці, на здатність долати страх і спокуси: «Хто пройшов ці випробування у кожному віці – дитячому, юнацькому і зрілому – і проявив себе як цілісна особистість, того і слід ставити правителем і захисником держави» [3, с.413-414]. Про таких людей Платон пише: «Їм повинна бути властива любов до своєї держави, випробувана і в радості, і в смутку, і повинно бути помітно, що від цього свого правила вони не відмовляться за жодних труднощів, небезпек або інших перипетій…» [3, с.503].
Система виховання гідного громадянина, який здатен і в потенції, і в дійсності керуватись принципом справедливості, і буде дбати про спільне благо громади, отримала назву «пайдейя». Платон, як і його вчитель Сократ, не має сумніву, що правильне виховання і навчання пробуджують у людині гарні природні здібності, а в кого вони були, завдяки такому вихованню стають ще кращими [3, с.424]. Він припускає можливість і того, що люди можуть робити добро і правильні речі, керуючись не тільки набутими знаннями [4, с.96]. Гідність дається державним діячам «не від природи, не від вчення», якщо комусь вона і дістається, то тільки як Божий дар. У цьому випадку державна людина стає подібною до провісника, провидця, поета, що керується, окрім розуму, ще й містичним одкровенням. Про таку людину говорять: «Це – людина божественна» [4, с.99].
Хоча, слід визнати, що влада при тривалому застосуванні може сильно вплинути на особистість свого носія. Це може статися навіть із тими рідкісними винятками серед людей, хто зумів показати себе гідним стати досконалим філософом і правителем [3, с.491-492]. Але й серед правителів, часом, можуть з`являтися і ті, для кого гідність не порожнє слово, і тоді вони варті особливого захоплення та поваги. Бо дуже важко, але тому і почесно, прожити все життя справедливо, маючи повну свободу чинити несправедливість: «Таких людей небагато, але вони були, і я сподіваюсь будуть надалі, і тут, і в інших краях, чесні і гідні люди, чия доброчесність у тому, щоб справедливо здійснювати справу, яку їм довірено…» [2, с.526]. Проте, це швидше виняток, ніж правило. Зазвичай негідник, вдягнувши маску справедливості, може легко отримати у свої руки владу. Влада дає йому все: соціальні зв`язки, впливовість, матеріальні можливості, завдяки яким його влада тільки міцніє, усі вороги зазнають поразки, а більшість людей починають виявляти йому прихильність і шану за ті вигоди, якими вони можуть бути наділені чи обдаровані [3, с.362]. Для багатьох, бути розсудливим і справедливим є важкою і незручною справою, натомість, безпринципність, розбещеність та несправедливість є приємними та легкими у своєму застосуванні, хоча формально і засуджуються суспільною мораллю чи законом [3, с.364]. Тому, з огляду на це, перед людиною постає непроста дилема, як легше і краще пройти свій життєвий шлях: «Чи правдою зійти мені на вищу фортецю, чи обманом і брехнею і під їх захистом провести життя? …Якщо я справедливий, а мене таким не вважають, користі від цього для мене, як запевняють, немає ніякої, лишень труднощі та явні збитки. А для людини несправедливої, що підступно здобула собі славу справедливої, життя, як стверджують, чудесне» [3, с.365]. Проте, свою негідну сутність важко буде приховувати весь час, тому, «щоб зачаїтись», подібні люди організовуються у спілки, спільноти, а фахівці з публічних виступів навчають їх мистецтву переконання [3, с.365]: «Дотримуватися несправедливості, негідної поведінки нам вигідно, а що стосується наших злочинів і помилок, так наполегливими молитвами переконаємо богів і уникнемо покарання…» [3, с.366]. Щодо таких негідників Платон каже, що більшість з них, якщо замолоду їм і вдалося причаїтися, під кінець життя все одно будуть викриті: «…вони стануть посміховиськом, і під старість їх чекає жалюгідний кінець: ними будуть потурати й іноземці, і свої, не обійдеться справа і без побиття…» [3, с.613]. Людина, яка руйнує власну країну, незалежно від того, на яких щаблях влади вона знаходиться, не має ніякої гідності. За кожну несправедливу дію, твердить Платон, негідник буде нести відповідальність у десятикратному розмірі, «за все це, тобто за кожен злочин, він повинен зазнати десятикратно більших страждань» [3, с.615]. Можливо, комусь уже варто замислитись?
Список використаних джерел:
1. Лазаренко В.И. Онтологическая основа благополучия совершенного государства Платона / В.И. Лазаренко // Этическая мысль. – Вып. 5; [Отв. ред. А.А. Гусейнов]. – М. : ИФ РАН, 2004. – С.120-127.
2. Платон. Горгий / Платон; [Перевод С.П.Маркиша] // В кн.: Собр. соч. в 3-х томах.– М. : «Мысль», 1968. – Том 1. – С.447-527.
3. Платон. Государство / Платон; [ Перевод А.Н.Егунова] // В кн.: Собр. соч. в 3-х томах. – М. : «Мысль», 1971. – Том 3. – С.327-354.
4. Платон. Менон / Платон; [Перевод С.А.Ошерова] // В кн.: Собр. соч. в 4-х томах.– М. : «Мысль», 1990. – Том 1. – С.70-100.
Джерело: Дойчик М.В. Гідність особистості в соціальному управлінні: філософський досвід Платона / М.В. Дойчик / Сучасні проблеми управління: діалектика централізації та децентралізації. Матеріали VIII міжнародної науково-практичної конференції (м. Київ, 10 грудня 2015 р.) / Укладачі: А.А. Мельниченко, І.В. Виселко. – К. : НТУУ «КПІ», 2015. С. 33 – 35.
