Нереабілітовані: Молочні диверсії УПА
Українська жінка – не тільки берегиня, мати, дружина, вона ще й воїн, якого криваве ХХ століття змусило освоїти усі військові професії. Серед учасників національно-визвольних змагань 1940-1950-х рр. ХХ ст. було багато жінок, які на рівні з чоловіками самовіддано присвячували своє життя боротьбі за незалежність України.
1 лютого 1947 р. у селі Шепарівці Коршівського району (нині – Коломийський район) заарештовано Ласійчук Анну Іванівну з с. Баня Березів. Під час затримання дівчина намагалась покінчити життя самогубством: вирвала кільце з гранати, піднесла до живота, впала на гранату на підлогу, але та не розірвалась.
На допиті 2 лютого Анна розповіла, що вона є зв’язковою і мала за завданням станичного «Голуба» (Семчишина Василя Івановича) передати естафету (штафету)[*] жителю села Раківчик Василеві Довганюку. При зустрічі з Довганюком мала назвати пароль “Я принесла вовну”, отримати відповідь “Добре” і віддати естафету.
Повстанська штафета
Під час слідства органам вдалося з’ясувати, що дівчина назвала себе вигаданим прізвищем. Насправді енкаведисти арештували Анну Ільївну Луканюк, що була народжена 15 листопада 1924 р. у сім’ї селянина-середняка в с. Старі Кути Кутського району (нині – Косівський район). Її батьки – Ілля Юрійович та Параска Семенівна – мали ще двох синів та двох доньок, яким дали хорошу освіту. Анна закінчила 4 класи початкової школи, вступила в середню школу Львова, де вчилася до 1942 р. Потім вона працювала у Львівському госпіталі секретарем лабораторії та одночасно вчилась на лаборантку до січня 1944 р.
Затримали повстанку в с. Шепарівці Коршівського району у квартирі швачки, до якої вона прийшла для пошиття білизни. Під час затримання у неї вилучили записку від керівника Коломийського надрайонного проводу Василя Івановича Хоми “Демон”-“Вацона” на ім’я керівника Коршівського районного проводу ОУН “Мирона”.
З 1942 р. Анна була завербована в ОУН керівником Львівського міського проводу ОУН п. Заславським та отримала псевдо «Вірна» і «Дарка». Від Заславського вона отримувала націоналістичну літературу, за його завданням поширювала карточки ОУН серед населення. До березня 1944 р. дівчина працювала в підпіллі ОУН в м. Львові як розвідниця і збирала гроші для ОУН, а потім, за вказівкою керівника проводу ОУН, разом з іншими учасниками пішла в Карпати для боротьби проти радянської влади.
До листопада 1944 р. п. Луканюк працювала в підпіллі ОУН у Жаб’євському і Косівському районних проводах як керівник розвідки. У лютому-вересні 1945 р. вона була керівником військової розвідки Городенківського надрайонного проводу ОУН. У вересні 1945 р. за розпорядженням окружного проводу ОУН п. Анна перейшла на роботу в Коломийський надрайонний провід ОУН як заступник організаційного референта, а у вересні 1946 р. стала працювати референтом пропаганди Коломийського надрайонного проводу ОУН під псевдо “Дарка”.
Дівчина збирала дані про чисельність частин радянської армії, зброї, моральні якості бійців, які передавала референту на прізвисько “Грім”. Як військовий референт з розвідки п. Анна формувала відомості про пересування військ, кількість затриманих МГБ і кількість звільнених з-під арешту. Вона отримувала цю інформацію через сітку розвідників або сама дізнавалась через людей і передавала зібрані дані далі в усній або письмовій формі.
Про практичну діяльність у Коломийському надрайонному проводі ОУН, про обставини вербування в ОУН, про те, з ким працювала, п. Анна відмовилась розповідати під час допитів. Основною причиною небажання давати покази органам слідства були її націоналістичні переконання і вороже налаштування до СРСР. Досвідчена і освічена підпільниця залишилась вірною своїм переконанням та побратимам.
Вироком від 3 червня 1947 р. Анна Луканюк була засуджена за статтями 54-Іа і 54 – ІІ КК УРСР з застосуванням ст. 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. на 15 років каторги з поразкою у правах на 5 років з конфіскацією майна. Партизанку було звільнено з ув’язнення лише 5 травня 1956 р.
Натомість Прокуратура Івано-Франківської області 28 січня 1994 р. прийняла рішення, що п. Анна не підлягає реабілітації, бо займала керівне становище в ОУН і була одним з організаторів військових формувань, які діяли на території кількох районів Івано-Франківської області. Отак героїзм п. Анни Луканюк заради України зіткнувся з цинічною байдужістю уже української незалежної прокуратури…
Сергій АДАМОВИЧ, Лілія ЩЕРБІН
[*] інформаційні повідомлення, які передавалися зв’язковими УПА.
Джерело: gk-press.if.ua
