Нереабілітовані: Довга дорога від дому
Радянські «визволителі» на західноукраїнських землях для упокорення місцевого населення не гребували ніякими методами. Однак тих, які відверто дискредитували владу, інколи карали самі радянські правоохоронні органи. Серед такого роду кримінальних справ є справа Олексія Миколайовича Струннікова, 1924 р.н., уродженця села «15 років ВЛКСМ» Горьковської області.
Підслідний працював старшим оперуповноваженим Жовтневого (Єзупільського) райвідділу МДБ і відзначився не тільки жорстокістю у стосунках з місцевими мешканцями, а й безглуздою поведінкою. Так, у грудні 1945 р. «визволитель» незаконно затримав голову Медухівської сільради Василя Цівку та кількох інших осіб і застосував щодо них тортури. Через місяць Стунніков уже бив револьвером по обличчі п. Марію Сачовську-Варнаву. Він викручував їй ніс і при цьому забороняв кричати, а потім тикав наганом під розтрощений ніс та кричав: «Ти це нюхала! Я зараз тебе застрелю!»
Через декілька днів О.Струнніков з підлеглими оточив церкву в с. Медуха під час богослужіння, розпочав перевірку присутніх у церкві, а солдати залякували людей стрільбою зі зброї. Але апогеєм бздурів оперуповноваженого став підрив 12-річного племінного бика гранатою. Струнніков у такий жорстокий спосіб вбив тварину, бо йому хотілося, щоб з обробленої шкіри селяни виправили йому якийсь одяг.
У службовій характеристиці старшого оперуповноваженого було зазначено: «Показав себе з негативної сторони, оперативну і слідчу роботу знає слабко, за характером зазнайкуватий і нестриманий. В роботі безініціативний і недисциплінований, до виконання службових обов’язків ставиться халатно».
Невідомо, хто саме поскаржився на Струннікова, але вироком Військового трибуналу від 26 вересня 1946 р. самодур за ст. 206-17 п «а» КК УРСР був засуджений на 5 років каторжних робіт і позбавлений державної нагороди «За перемогу у Великій Вітчизняній війні над Німеччиною». У касаційній скарзі п. Струнніков ще умудрився здати свого начальника, оскільки саме той «навчив його і заставляв застосовувати фізичні методи під час допитів».
Відгомін боротьби за радянську законність п. Струннікова знаходимо також у тексті протоколу закритих партійних зборів Жовтневого району від 25 березня 1946 р. У ньому лаконічно зазначалося: «Є випадки порушення революційної законності: заарештовують людей без слідства, без відома сільської ради забирають майно. Ці порушення роблять військові».
Як бачимо, кадровий потенціал партійно-радянської номенклатури, що прийшла на Західну Україну в 1944 р., загалом не відзначався ні інтелектом, ні моральністю.
Сергій АДАМОВИЧ, Роман КОБИЛЬНИК
