Який на смак круасан: успіхи та помилки президентського намісника Олега Гончарука

Рік тому, 9 вересня, успішний підприємець, якого франківці знали як найбільшого виробника смачних круасанів та іншої випічки, Олег Гончарук офіційно очолив Івано-Франківську обласну державну адміністрацію. З новим президентським намісником пов’язували чимало надій: вважалося, що ефективний менеджер і власник зможе бути не менш ефективним державним управлінцем.

Гончарук говорив правильні речі: обіцяв передовсім оперативно вирішити три пріоритетні завдання – відремонтувати дороги, зупинити незаконний вивіз кругляка з області та вирішити екологічну проблему на Домбровському кар’єрі. Потім обіцянок ставало все більше і більше…

Що вдалося і що не вдалося “колишньому” бізнесменові за рік у головному кріслі області? На прохання КУРСу плюси і мінуси намісництва Гончарука аналізують політики, грмадські активісти, журналісти.

Сергій Адамович, депутат обласної ради, екс-заступник голови Івано-Франківської ОДА:

За рік керівництва облдержадміністрацією Олегу Гончаруку вдалося зупинити анархію і певну безконтрольність, яку породжували громадські активісти – інколи просто аферисти і авантюристи – під час тиску на попереднє керівництво ОДА. Якщо за його попередника Андрія Троценка приймальня голови нагадувала прохідний двір, то тепер – це палац вавилонського царя.

Олег Гончарук грамотно застосовує популістичні методи, що дозволяє йому перекладати свою вину на підлеглих і говорити людям те, що вони хочуть почути. У стосунках з центральними органами влади голова ОДА вловив бажання Петра Порошенка бути середньоазіатським баєм, а тому, як мантру, постійно повторює: “Я слухаю і поважаю тільки президента”. Здається, що за принципом особистої вірності будується вся кадрова політика Адміністрації Президента України.

Чогось подібного Гончарук хоче і від своїх підлеглих. Значним недоліком є те, що голова ОДА порозставляв на ключові посади в адміністрації своїх друзів і ставлеників політичних партнерів, незважаючи на їх невисокі фахові характеристики і негативні оцінки громади.

За своїм складом характеру Гончарук, напевно, міг би здійснювати значні перетворення в області, але жодного масштабного проекту ним поки що не реалізовано. Можливо, це є наслідком того, що голова ОДА був “tabula rasa”, коли йшов на посаду. А  сучасний стан речей в області є наслідком впливу на нього нардепів Анатолія Матвієнка, Михайла Довбенка та інших груп.

Втім, все ще хотілося б вірити, що сьогоднішній голова ОДА не є типовим представником теперішнього політичного істеблішменту, який не готовий на значні перетворення і реформи на шкоду власному політичному авторитету, розуміє свою короткотерміновість і старається максимально скористатися ситуацією.

Михайло Вишиванюк, голова Івано-Франківської ОДА (1997 – 2005 і з квітня 2010 до 7 листопада 2013)

Мені, як колишньому голові обласної державної адміністрації, некоректно давати оцінку своєму колезі. Тоді був один час, зараз інший час – різні часи.

 

 

 

 

 

Василь Чуднов, голова Івано-Франківської ОДА (з 8 листопада 2013 до 2 березня 2014)

Нічого нікому не буду коментувати і публічно виступати. Я не помітив змін на краще в області.

 

 

 

 

 

 

Наталія Сербин, громадський активіст

Хіба можна оцінювати співака, який не має музичного слуху?! Можна багато аналізувати і говорити, чого не зробив Олег Романович і як успішно він “поров” на цій посаді, але, напевне, тільки критикувати – також не етично. Все ж таки призначення голови ОДА відбулося в період війни, коли вся держава стикнулася з великою кількістю проблем. Економіки як такої немає, мізерні виплати, переливання з пустого в порожнє, затикання дір – це все, що робить цілий апарат голови ОДА. Цих людей треба всіх звільняти, вони занадто дорого нам усім обходяться. Олег Гончарук – це бізнесмен, можливо, політик, але не державний службовець, він ним ніколи не стане, він не вміє служити людям, прикро, але факт. Хамство і зверхнє ставлення до людей – це основн риси його як управлінця. Представник Президента продовжив місію Петра Порошенка і успішно призначав на основні посади бізнесменів, друзів, але аж ніяк не професіоналів. ОДА – це якась приватна корпорація, де всі працюють на одну страшно мізерну зарплатню, але на роботу приїжджають на дорогому авто. Хіба можна вірити цим людям?!

 

 

 

 

 

Ігор Ткач, інформаційний аналітик

Не бачу ніяких плюсів із його роботи, чоловік занадто багато уваги приділяє рожевим і червоним краваткам. З усього, що запам’яталося, – це  ганебні громадські слухання про призначення голів РДА – клоунада його рук, ну, і друге, свіже – спроба призначити одіозну Болюк на посаду, а потім все зіпхати на керівника департаменту освіти.

Треба визнати, що в нас голова ОДА інфантильний молодий чоловік, який займає цю посаду виключно завдяки батькам і зв’язкам зі старими партійними номенклатурщиками.

Ніяких особливих заслуг або тим більше самостійної роботи нема.

 

 

 

Тарас Случик, громадський діяч

Мабуть, голова Одеської ОДА Міхеіл Саакашвілі поставив дуже високу планку для своїх колег, бо я чогось такого ж очікував від Олега Гончарука. Проте яскраво реалізованих реформ поки складно побачити. Можливо, вони десь і є, але громадськість про них не знає або не відчуває. Величезних скандалів у команді обласної адміністрації поки за цей рік не було, хоча ситуація з тендерами на капітальний ремонт доріг в області дивує. В цій сфері, здається, керує і все вирішує нардеп Олександр Шевченко, хоча координація процесу і відповідальність лежить на голові ОДА.

 

 

 

 

 

Ігор Насалик, народний депутат України

Йому вдалося задіяти бюджетні кошти на реалізацію програми з ремонту доріг. 400 з хвостиком мільйонів гривень – це величезна сума – і це заслуга і наших депутатів ВРУ, і голови обласної державної адміністрації.

Треба віддати належне зовнішнім  факторам – задіяні інвестиції і велика робота, яка проводиться з польськими партнерами. Також і його є величезна заслуга в цьому напрямку.

Більше прибавити треба безпосередньо в управлінні районами і містами, це те, що треба посилити в його роботі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Микола Палійчук, голова Івано-Франківської ОДА (2007 – 2010)

Принципово не коментую, тому що це некоректно. Якби я не був головою ОДА, то міг би оцінювати. Ставлюся до цієї людини з великою повагою. І навіть не старався вникати в суть його роботи, тому що некоректно. Знаю, що складно, знаю, що непросто, але – без коментарів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роман Ткач, голова Івано-Франківської ОДА (2005 – 2007)

Не буду коментувати. Не маю нічого особисто проти, просто не буду коментувати.

 

 

 

 

 

 

 

Тетяна Соболик, головний редактор газети “Галицький кореспондент”

Перше, що помітила за нинішнім головою ОДА, це те, що людина, яка потрапила на таку високу посаду завдяки простим людям, Революції гідності і Майдану, намагається усяким чином відмежуватися від простих людей, немов хоче забути, що якби не вони, то він би в це крісло не сів ніколи.

Ніяк не можу йому пробачити те, що він виніс з приймальні голови ОДА диванчик, де роками “провисали” чиновники чи, зрештою, прості люди, які чекали на прийом до голови ОДА. Може, він не знає, але за Михайла Вишиванюка ця приймальня була центром скарг та пропозицій від простих людей. І той “поганий регіонал” багато років робив кроки назустріч людям. Щоб людям легше та простіше жилося.

Приймальня працювала цілодобово, дівчата-секретарки зобов’язані були відповідати на будь-які питання прикарпатців. І люди про це знали. Вони дзвонили зі своїми бідами до голови ОДА Михайла Вишиванюка, у “першу приймальню”, аби порадитися: “У мене захворіла корова. Що мені робити?”. І дівчата радили, тому що пам’ятали: вони працюють заради людей.

Олег Гончарук нагадав мені кроки “помаранчевого” Миколи Палійчука, який перше, що зробив, коли сів у крісло голови ОДА, то це поставив турнікети, аби відмежувати чиновників від усіх інших, від звичайних людей.

На жаль, нерідко люди, які приходять на посади такого рівня, якось мляво усвідомлюють, що їх перебування у цих кріслах надто обмежене в часі. Скоро його там не буде і йому доведеться відповісти на питання: що він зробив для людей? Боюся, що відповідь буде настільки невиразною, що здивується навіть він сам.