Нереабілітовані: Вона пережила сибірське заслання
Під час боротьби ОУН-УПА з радянським тоталітарним режимом у 40-50-х рр. ХХ ст. окремі голови сільрад паралельно виконували ще функції станичних ОУН і дезорганізовували радянську владу на місцях. Так, 28 січня 1948 р. вироком Військового трибуналу на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років і конфіскацією майна був покараний голова сільради села Пробабин Городенківського району Дмитро Миколайович Качур (1911 р.н., уродженець с. Пробабин), який до того ж був станичним ОУН та інформував УПА про всі дії радянської влади.
Д.Качур брав участь у зборах ОУН з 1943 р., під час головування в сільраді він мав псевдо Колос та повідомляв УПА про заходи радянської влади, облави, арешти і контакти НКВС, годував, переховував у себе керівника районного проводу ОУН Вітра (Михайла Кириловича Михайлину) і Кубу (Михайла Семеновича Олійника). Під час вступу в 1945 р. на посаду голови сільради Качур естафетою навіть запитав дозволу в Куби на зайняття місця сільського голови.
Повідомлення про ситуацію в селі Качур передавав через керівницю жіночої сітки ОУН Д. Антонюк (Калину), які відносила Катерина Семенівна Атаманюк (Липа), 1919 р.н., уродженка с. Пробабин в с. Стрільче Катерині Срайчук (Русалці). Штафети адресувалися Вітру, а для Куби передавалися в с. Городницю через Наталю Гарасимик. Крім того, Атаманюк збирала продовольство для упівців та зберігала націоналістичну літературу.
На жаль, остання естафета від Колоса з попередженням про небезпеку для Вітра та Куби не дійшли до адресатів, і, можливо, через це пізніше повстанські керівники загинули.
У співпрацю з УПА був втягнутий заступник голови сільради Микола Дмитрович Пасічняк, 1919 р.н., теж уродженець села. Він за те, що носив естафети, отримав 10 років ув’язнення. А вчителька середньої школи Василина Миколаївна Ощипко, 1912 р.н., уродженка с. Серафинці (Горлиця), яка перебувала в ОУН з 1943 р. і забезпечувала упівців ліками та папером, потрапила до таборів на 7 років. Покарання отримали селяни і за менші провини. Зокрема, Михайлина Дмитрівна Костельник, 1922 р.н., уродженка с. Поточище, була відправлена на 6 років у табори за те, що готувала упівцям їжу і прала білизну.
У жовтні 1945 р. Качура затримало МВС з підозрою про співпрацю з ОУН, але через три тижні його відпустили і попередили про відповідальність.
Однак до другого арешту 18 листопада 1946 р. радянські спецслужби підготувалися краще. Речовими доказами у справі стали 86 сторінок листування голови сільради з підпіллям та зібрані інформаційні матеріали. У результаті Дмитро Качур відбув за ґратами в Омській області 10 років, 8 місяців і 5 днів. З ув’язнення підпільник вийшов хворим на туберкульоз та з нездоровою рукою. Його сім’я – дружина, двоє дочок і мати – були виселені. Дружина під час перебування на засланні навіть спромоглася отримати медаль «За освоєння цілинних земель».
Після звільнення Качур в 1971 р. засипав державні інстанції вимогами повернути йому його помешкання, яке було перетворене на сільський клуб. Він навіть написав скаргу до XXIV з’їзду КПРС, в якій вказував, що підписав протоколи допитів внаслідок тортур (його колишній слідчий, а на той час – директор Івано-Франківської турбази Микола Іванович Мещеряков заперечував фізичний вплив). У скарзі Качур навіть спробував шантажувати: «За океаном що робиться, дуже добре видно, а що робиться під своїм носом, ніхто не бачить. Якщо мій дім не буде повернутий, то я буду ганьбити по закордонах… то я підпалю його і хай він згорить». Однак реабілітований Качур був уже за часів незалежності України.
Сергій АДАМОВИЧ
Джерело: gk-press.if.ua
