Нереабілітовані. Доля депортованої жінки: Вивезена до Сибіру у 13 років
Серед бійців Української повстанської армії були вихідці з Наддніпрянської України, в яких під впливом різних обставин розвіялися покручі радянської пропаганди і вони уособлювали в складі повстанців соборність України.
Особливо відзначився в боях на Рогатинщині вихідець з Полтавщини курінний УПА Дмитро Карпенко – «Яструб», військовий талант, патріотизм і героїзм якого знайшов відображення навіть у художній літературі. Східняки перебували також у складі сотні «Батурина», що оперувала у Васючинському лісі Рогатинського району до знищення чи полонення бійців та сотенного в криївках 19 квітня 1946 р.
Зокрема в бункері був Антон Аксентійович Тригобчук, 1927 р.н., уродженець с. Павлівка Калинівського району Вінницької області. У листопаді 1944 р. він вступив в УПА, де і перебував до арешту в квітні 1946 р.
Перший справа, імовірно, сотник «Бистрий» (Хамчук Петро), другий – сотник «Яструб» (Карпенко Дмитро), третій – полковник «Бондаренко» (Якубовський Володимир). Фото з Літопису УПА. Нова серія. – Том 20.
У червні 1943 р. Антон Тригобчук шукав роботу і в м. Житомирі завербувався до м. Станіславова. Йому видали військове спорядження, він працював на міському аеродромі на спорудженні укриттів для літаків. У березні 1944 р. його перевели в м. Стрий, де він виконував ідентичну роботу на аеродромі. Потім у травні 1944 р. остарбайтер потрапляє на лісопильний завод у селище Брошнів, з нього він втік у червні 1944 р. і сховався в одного селянина у с. Сваричів, в якого пропрацював до листопада 1944 р.
Далі упівці розказали Тригобчуку «про значення і умови життя в самостійній Україні», після чого наддніпрянець дав згоду вступити в УПА. Його зачислили в чоту «Мороза», в рій «Орла» у склад сотні «Середнього», що діяла в Долинському районі, і дали псевдо «Бігун». Восени 1945 р. він був переведений до сотні «Батурина», куди його разом з «Дубом» відпровадили два повстанці.
У ніч на 10 лютого 1946 р. напередодні виборів до Верховної ради УРСР він брав участь у нападі боївки «Батурина» на військовий гарнізон с. Васючин, в якому взяло участь 15 осіб, з них 8 були мешканцями с. Васючин. Приблизно в 10 годин вечора після спалаху сигнальної ракети повстанці пішли в наступ, в цей момент зі сторони бійців гарнізону був відкритий вогонь у відповідь. Через те, що чисельність гарнізону була більша за кількість повстанців, останні змушені були відійти в ліс.
Була зруйнована виборча дільниця, і мешканці не брали участі у виборах (навіть згідно з офіційними звітами з 844 виборців на вибори з’явився лише 101 виборець), але в протоколах значилося, що 99% громадян проголосували «за» радянських кандидатів.
До складу боївки «Батурина» входив також Ярослав Ілліч Толох, 1922 р.н., уродженець с. Вільхова Букачівського району. Чоловік ухилився від призову в Червону армію, а в жовтні 1944 р. вступає в УПА у сотню «Яструба» під псевдо «Сивий», де виконував функції ад’ютанта «Яструба». В березні 1945 р. через хворобу Толох був відпущений додому, але у квітні 1945 р. через Ярослава Сокирка («Сокола») опинився в сотні «Коса» (Володимира Зобківа) в чоті «Зарічного» під псевдо «Лютий», брав участь у Колоколинському бою з Червоною армією та був поранений в руку.
Саме поблизу села Колоколина енкаведисти, які везли в Букачівці жителів села Підмихайлівці для відправки в Сибір, зіштовхнулися з упівцями. 8 квітня 1945 р. в результаті півторагодинного бою було вбито 15 радянських спецпризначенців, врятовано людей і відбито 2 станкових кулемети «Максим» та міномет.
У липні 1945 р. чота «Зарічного» потрапляє в оточення у Васючинському лісі, в бою загинуло 8 повстанців і «Зарічний», а Толох переховується вдома в бункері та займається забезпеченням упівців продуктами харчування, аж доки в січні 1946 р. знову не йде в ліс.
Перепоховання останків сотенного «Батурина» та його побратимів у с. Васючин у період незалежності України. Фото з праці: Мельник В. Рогатинці в боротьбі за волю.
Крім того, до складу боївки входив Ярослав Петрович Шеремета, 1926 р.н., уродженець с. Вільхова Букачівського району. Після переховувань від призову в Червону армію в квітні 1945 р. він вступив в чоту «Зарічного» під псевдо «Соловей», брав участь у боях проти Червоної армії, а в березні 1946 р. перейшов до «Батурина». Поряд з «Батурином» був також Олексій Іванович Юрковський, 1926 р.н., уродженець Левандівки поблизу Львова, який вступив в УПА в червні 1945 р. під псевдо «Олег». Зазначимо, що «Олег» за вказівкою «Батурина» з ціллю пропаганди всім говорив, що є східняком з Харкова, хоча лише його матір була з Наддніпрянщини.
Натомість «Дуб» – Іван Пилипович Березуєв, 1921 р.н. був уродженцем станиці Рождественської Ізобільєвського району Ордженікідзевського (Ставропольського) краю. Упівець був росіянином за національністю, і лише його одного зі всіх фігурантів кримінальної справи на початку 90-х рр. ХХ ст. було реабілітовано. Літом 1942 р. він служив в 529 артилерійському полку 40 армії в 4 дивізіоні Червоної армії. На станції Щегрин поблизу Курська їх підрозділ зазнав артобстрілу й авіаційного нальоту. Гармати були виведені з ладу, а під час спроби відступу червоноармійці наштовхнулися на німецькі танки, і Березуєв потрапляє в полон та опиняється в робочому батальйоні.
Спочатку полонений рив окопи під м. Курськом, потім розвантажував вагони в м. Конотопі, працював на аеродромах міст Житомира і Станіслава. В січні 1944 р. Березуєв втік з лісопильного заводу в селищі Брошнів і жив у господаря в с. Слобода-Долинська в Долинському районі. Звідти його і забрали в сотню «Середнього».
Березуєв у сотні «Середнього» перебував протягом шести місяців, спочатку вчився військовій справі, політично усвідомлювався включно з вивчення курсу «Історії України», а пізніше займався збором продовольства для загону.
Зазначимо, що під час пропагандистських мітингів по селах «Середній» вдало використовував наявність у підрозділі «Дуба» і завжди зауважував: «представники радянської влади говорять, що ми б’ємо червоноармійців і інших російських людей, але це не правда. Навпаки, до нас приходять російські люди, ми зараховуємо їх в склад сотні і вони ведуть разом з нами боротьбу проти радянської влади».
Зв’язковим боївки був Стефан Левицький, продукти забезпечували Марія Міхалькова – «Рівна» та харчовий Стефан Духній. Значну допомогу руху опору надавав також вчитель Дмитро Федорович Гнип, у якого в криївці харчувалися упівці, а загалом 12 осіб з с. Васючина постійно надавали допомогу повстанцям.
Загалом 19 квітня 1946 р. у Васючинському лісі в криївках виявили 12 осіб, з яких 6 загинуло під час військового спротиву. Як свідчив «Олег», криївка з «Батурином» була відкрита і прозвучала пропозиція здатися, через декілька хвилин без відповіді в бік криївки вистрілили. Звідти вилетіла кинута «Батуриним» граната, але вона впала назад, де і розірвалася без негативних для людей наслідків. Через хвилину сотенним була викинута друга граната, але остання знову скотилася в криївку, де вибухнула і вбила провідника. Після того ад’ютант «Батурина» застрелився, а Юрковський і Березуєв здалися ворогам. Через їх свідчення в кримінальній справі ми дізналися, як наддніпрянці та росіянин з Ставропольського краю воювали разом з галичанами пліч-о-пліч з радянською тоталітарною машиною.
Сергій АДАМОВИЧ
