Різними шляхами потрапляли в УПА українці, які служили в Червоній армії. Оригінальною в цьому контексті виявилася доля Лук’янченка Олексія Тимофійовича, 1925 р.н., уродженця с. Добрянка Долинського району (нині, імовірно, Вільшанського району) Кіровоградської області.
Арештували Олексія Лук’янченка 19 грудня 1946 р. як дезертира Червоної армії, що переховувався в селах Яблунівського району. До того червоноармієць був затриманий бойовиками УПА, дав свідчення про свою команду із заготівлі дров і добровільно вступив у боївку.
Військовий служив у 84-му механізованому полку 23-ї мехдивізії, яка розташовувалася чи то в м. Коломиї, чи в м. Рахові. Далі, як випливало зі свідчень арештованого Лук’янченка, 12 червня 1946 р. його військова частина вийшла на роботу із заготівлі лісу для літнього табору в с. Уторопи. Якогось дня частину зібрали по тривозі, а Лук’янченко в метушні забув шинель і повернувся за нею. Потім червоноармієць «пив у хаті дві доби, після чого повернувся в частину, а частина кудись виїхала», тоді він знову пішов в Уторопи пити горілку.
Ще через дві доби за військовим прийшли 7 повстанців і відвели його до окружного провідника СБ Косівщини Недобитого (Матвіїв Юліан-Микола Миколайович) у Ворохтянські ліси. Під час співбесіди з упівцями Лук’янченко розказав про свою військову частину, погодився перейти на бік УПА і потрапив в сотню Вихора (Андрейчук Іван Федорович ), чоту Жайворона, рій Гая (Сарич Юрій Андрійович, уродженець с. Верхній Ясенів) під псевдо Мостовий.
Матвіїв Юліан-Микола Миколайович – Недобитий (1914–1953). Командир куреня, окружний керівник ОУН
Екс-червоноармієць пройшов десятиденний навчальний вишкіл за програмою навчання УПА за участю Недобитого і отримав спеціалізацію мінера. А вже в липні 1946 р. він взяв участь у бою з радянськими каральними загонами. У бою було поранено трьох осіб і вбито Верховинця. Лук’янченко теж був поранений у ногу та з пораненим роєвим Остапом і санітаркою Річкою 18 днів лікувався у схроні.
Після лікування Мостовий перебував у чоті Гая, а після бою з червоноармійцями в районі Голови переховувався в бункері в с. Верхній Ясенів.
У схроні з ним разом перебували Крига (Штефлюк Іван Михайлович), заступник районного проводу ОУН Кубанець (не був під час облави), ройовий Остап (Рокищук Михайло Миколайович), Качур (Чупринчук Дмитро Петрович), Бульба. Матеріальне забезпечення повстанців взяв на себе Крига, який був місцевим.
Під час облави 19 грудня 1946 р. четверо повстанців спочатку втекли, але їх зловили, і під тортурами вони показали бункер з Мостовим. Потім було слідство. Спочатку Мостовий через страх або з метою заплутати слідство подавав себе під прізвищем солдата зі своєї роти Ткачука Івана Якимовича, але потім розказав свою справжню біографію.
У результаті Олексій Лук’янченко, незважаючи на наявність медалей «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Відня», «За взяття Будапешта», був засуджений згідно із статтями 54-1 «б» та 54-11 КК УРСР на 10 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 5 років та конфіскацією майна. Звільнили Лук’янченка з-під варти 8 вересня 1955 р., на цей час він вже суттєво підірвав здоров’я і просив лише з’єднання з родиною. А ми, на жаль, сьогодні так і не знаємо, чи причиною появи Олексія Лук’янченка в УПА стала забута шинель, чи це був свідомий вибір українця, що народився на землі колишнього Новослобідського козацького полку.
Сергій АДАМОВИЧ
Джерело: gk-press.if.ua
