Історія однієї родини: один брат був в УПА, інший – у Червоній армії, а сім’ю вивезли в Сибір
Серед тих, хто приїхав у числі «визволителів» встановлювати радянську владу в Західній Україні в 40-х рр. ХХ ст., були також відверті злочинці, які швидко показали місцевому населенню справжнє обличчя радянської законності. Згідно з дослідженнями А.Жив’юка, навіть серед керівництва УНКГБ та УНКВД переважали люди з застоєм у розвитку особистості та низькою освітою. Вони були «заряджені» на впокорення регіону, репрезентували чужорідні соціуми та існували самі по собі, що призвело до критичного розриву й непорозуміння між компартійною номенклатурою та місцевими мешканцями.
Яскравим прикладом характеристики кадрової політики СРСР у Східній Галичині став спровокований помічником оперуповноваженого Долинського райвідділу МДБ старшим лейтенантом Іваном Тихоновичем Могіліним інцидент на Долинщині. Цей офіцер, народжений у 1922 р. в с. Кам’яне Лебединського району Сумської області, кандидат у члени більшовицької партії, з червня 1941 р. по березень 1942 р. вчився в кавалерійському училищі м. Тамбова. З травня 1942 р. по січень 1944 р. він був учасником війни (нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною»). У 1946 р. Могілін закінчив річну школу Головного управління контррозвідки «СМЕРШ» в Москві і потрапив на роботу в Долину у жовтні 1946 р.
Кашкет молодшого керівного і рядового складу міліції зразка 1947 р.
У службовій характеристиці про Могіліна було зазначено, що він «працює над підвищенням ідейно-політичного рівня, відвідує партійну школу. Показав себе як дисциплінований товариш, але, незважаючи на його добру поведінку, позитивних результатів у роботі не має. Всього за період роботи завербував сімох освідомителів, оперативних комбінацій не проводив і не підготував ні одного агента для вербування». Крім того, за даними характеристики Могіліна, за час служби він не взяв жодної людини на оперативний облік і не здійснив жодного арешту.
Попри це, Могілін був на початку 1946 р. відряджений у с. Слобода-Долинська на період підготовки і проведення виборів до Верховної Ради УРСР. 2 лютого 1947 р. на квартирі у громадянина Петрушинського разом з головою сільради, продавцем магазину та заготівельником він випив 300-350 грамів самогону, після чого, відповідно до його власних свідчень, «швидко сп’янів, так як не було хорошої закуски».
Опісля Могілін напросився у військовому гарнізоні, що передасть у Долину пакет з документами, і отримав підводу в супроводі 2-х військовослужбовців – курсантів Ковальова і Максимова. Зі свідчень курсанта Ковальова ми дізнаємося, що Могілін у цей час був «у стані сп’яніння, але його сп’яніння не було сильне і він добре розмовляв та міцно стояв на ногах».
Через 20-40 хвилин їзди підвода з військовими заїхала в с. Рахиню, де Могілін зупинився (йому треба було чи то дров додому, чи то дошок, щоб підстелити у підводі). Підпилий офіцер почав стукати у вікна першої хати на своїй дорозі, вибив там скло у вікні, в другому будинку теж вибив віконне скло. У другій хаті йому відкрили двері дві жінки. Він тягав одну з них за груди і вимагав сказати, де Чуприна, станичний села, погрожував пістолетом та кричав: «Якщо не розкажеш, то розстріляю…» Така поведінка емдебіста сильно налякала дітей, які були в домі, і лише втручання курсантів врятувало жінок від повної розправи.
Далі горе-правоохоронці продовжили свій шлях. По дорозі Могілін безпричинно вдарив у лице поштаря, який пізніше виявився його знайомим і був перепрошений. Після того за вказівкою Могіліна розпочалася гонитва за возом, що проїхав повз них. Фіру наздогнали, намагалися змусити її господарів їхати в Долину, а потім Могілін побив господаря і постріляв у повітря з пістолета.
Пізніше Могіліну трапилися два хлопці-залізничники, які поверталися з роботи. Могілін бив їх до півсмерті рукояткою пістолета, а потім ногами, запитуючи, де станичний Чуприна. В усіх ситуаціях супровід Могіліна поводив себе пасивно і лише радив жертвам швидко втікати.
А на завершення всіх злодіянь п’яний офіцер застрелив з пістолета на околиці села місцевого жителя Антона Матлахова, який з 1940 по 1947 рр. прослужив у Червоній армії. Чоловік пройшов усю війну, 13 січня 1947 р. повернувся в рідне село і уже 2 лютого був убитий «захисником законності».
Схема місця вбивства громадянина Матлахова
На момент вбивства у Долинський райвідділ МДБ уже було повідомлено, що по дорозі в Долину двоє солдатів і офіцер б’ють місцевих жителів. Після цього начальник райвідділу Леонід Щербаков разом з підрозділом солдатів вирушив на розшуки порушників спокою. Саме поява на горизонті військових і отверезила Могіліна, він кричав їм назустріч: «Стій, не підходь, стріляти буду!» і без зупинки поганяв коней у напрямку Долини.
Пізніше офіцер-порушник пояснював свої злочинні дії тим, що прийняв Матлахова і військових за бійців УПА, а тому так неадекватно поводився. Уже під час слідства Могілін стверджував, що своїх дій не пам’ятає через сп’яніння, але це не перешкодило йому подати себе в анкеті росіянином за національністю (думав, напевне, що понесе меншу відповідальність як представник великоімперської нації). У поясненнях Могілін, як справжній яничар, сказав, що оскільки української майже не знає, то вже не вважає себе українцем.
У результаті військовий трибунал МДБ засудив Могіліна 11 квітня 1947 р. до вищої міри покарання – розстрілу, але Військова колегія Верховної Ради СРСР 19 травня 1947 р. замінила злочинцю розстріл на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах, мотивуючи вирок відсутністю в діях засудженого корисних мотивів і його участю у війні. Отак радянські окупанти під прикриттям пошуків членів УПА збиткувалися над цивільним населенням і вбивали ні в чому не винних людей, мабуть, наперед знали, що вирок суддів до них буде милостивим.
Жив’юк А. Керівники органів НКВД-НКГБ (МВД-МГБ) західних областей УРСР: кількісні та якісні характеристики (1944-1953 рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КДБ. – 2014. – №1. – С.29-52.
Сергій АДАМОВИЧ
Джерело: gk-press.if.ua
