У міліції та «яструбках»: Маловідомі сторінки історії українсько-польського протистояння
Під час протистояння радянської карально-репресивної системи із рухом опору ОУН-УПА українці часто змушені були вести подвійне життя. Офіційно вони були лояльними слугами правлячого режиму (партійними та комсомольськими активістами, вчителями і т.д.), а фактично здійснювали дії на підрив совітської влади. Таку місію виконували, до прикладу, Горбулевич Броніслав Францович, 1929 р.н., уродженець с. Вербівці Городенківського району, житель с. Русів Снятинського району, і Мандрик Михайло Іванович, 1926 р.н, уродженець с. Русів.
Горбулевич і Мандрик навесні 1947 р. були завербовані керівником районної боївки СБ Хмарою (Нельюк Дмитро Іванович, 1921 р.н., уродженець с. Красноставці Снятинського району) в ОУН і отримали, відповідно, псевдо Зорян і Вістун. Вони вели розвідку і передавали інформацію через сховки Хмарі, Горбулевич ще розвішував листівки.
Цікаво, що Броніслав Горбулевич був секретарем первинної комсомольської організації села Підвисоке Снятинського району, мав середню освіту і заочно вчився на першому курсі Чернівецького державного вчительського інституту, а ще вчителював у школі с. Підвисоке[1]. Натомість Михайло Мандрик з 1944 по 1945 роки брав участь у боях на боці Червоної армії, а його батько був колгоспним активістом.
Подячна грамота Онуфрію Данильчуку за перемогу у війні за підписом командуючого військами Першого українського фронту маршала Радянського союзу І.Конєва. Липень 1945 р.
Під час слідства Горбулевич (Зорян) розказав, що його двічі перестрівав по дорозі зі школи Хмара та переконав збирати інформацію на користь ОУН. У полі біля дороги був сховок (мертвий пункт зв’язку), який показав Зоряну Шалений (Данильчук Онуфрій Дмитрович, 1910 р.н., станичний с. Підвисоке[2]), що, як заздалегідь було домовлено, зустрів його і вдарив палицею по нозі.
До цього мертвого пункту (засипана землею, травою і накрита зверху дошкою ямка, в якій була залізна банка) треба було заходити через день. 20 березня 1947 р. Горбулевич отримав перше завдання – зібрати дані про голову сільради с. Русів Миколу Івановича Шовкопляса, перевірити, чи не є зрадником завгосп колгоспу Косменко і скласти список сільських хлопців, які мали б долучитися до спротиву совітам.
У цьому списку опинилося 12 осіб, з яких Луцика Івана Олексійовича (Лева), 1927 р.н., Стефаника Івана Григоровича, 1926 р.н., Лелета Володимира (Довбню) та Мандрика Михайла Івановича (Вістуна) почали залучати до повстанської роботи.
Оунівці стежили за головою сільради с. Русів Миколою Шовкоплясом, з’ясували, що він буде 18 травня 1947 р. на весіллі родички Корчак Тетяни. Після цього Горбулевич естафетою повідомив Хмару, що солдат під керівництвом Абрамова на весіллі не буде, а потім пошкодив телефонну лінію.
Естафета Зоряна до Хмари з повідомленнями про підготовку замаху на голову сільради с. Русів Миколу Шовкопляса
В естафеті Зорян повідомляв Хмару: «Прошу сьогодні якнайскоріше вечором бути на тому місці, де ми говорили. Голова має бути точно, бо він навіть вінчає дівчину… Поки що в селі Абрамова немає, але може бути, що він також прийде на весілля, тому прошу приготовитися до цього. Якщо можливо, то прошу взяти більше хлопців. Я думаю, що коли буде в хаті Абрамов зі своїми посіпаками і голова, то хату можна буде закидати гранатами. В хаті, які будуть люди, то вони є прихильниками голови… Якщо у вас є якісь перешкоди, то прошу післати Шаленого до мене і що-небудь передати, а ми самі справимося, бо такої нагоди може скоро не бути. Здоровлю щиро!»
Під час весілля Горбулевич з Мандриком дочекалися приходу Хмари з Кармелюком, Завзятим (Королюк Іван Йосипович, 1914 р.н., уродженець с. Стецева Снятинського району) і ще одним бойовиком та пішли кожен до себе додому. Натомість бойовики застрелили Шовкопляса, лейтенанта Червоної армії Михайла Семеновича Мешка і мешканку с. Белелуя Марію Василівну Рибак.
31 травня 1947 р. Хмару вбили, і його посаду успадкував Кармелюк (Гузій Микола Михайлович, 1927 р.н., уродженець с. Красноставці Снятинського району), який видав розпорядження Горбулевичу продовжувати боротьбу. Після цього через Шаленого Горбулевичу передали гвинтівку для здобуття в бою зброї, а 29 червня 1947 р. – листівки і прапори до дня проголошення Акту відновлення державності 30 червня 1941 р.
Прапори і листівки розійшлися і по інших селах – Будилові, Потічку, Стецевій і т.д. У самому Русові стяг було розміщено на могилі загиблих героїв-націоналістів, а ще два розвісили на клубі. До того ж по селу було поширено 20-25 листівок (частина з них була копійована від руки).
Зорян сам написав три листівки, які закликали не вступати в колгоспи і вести боротьбу проти радянської влади, а також не виходити на роботу в день українського свята 30 червня.
Листівка Броніслава Горбулевича до дня проголошення акту відновлення державності 30 червня 1941 р.
У розповсюдженні листівок Горбулевичу допомагав його однокласник, теж учитель у с. Красноставці Іван Луцик. Крім того, він збирав дані, носив естафети, знайшов кулемет. Відзначимо, що Зоряну допомагала навіть його дівчина – Вахнюк Наталя, яка забезпечувала ОУН інформацією.
Горбулевич під час слідства визнавав, що вдень був учителем, а вночі офіцером, бо полюбляв ходити у формі молодшого лейтенанта. Партизани мали підготовлені схрони для переховування від совітів. Так, Онуфрій Данильчук примудрився побудувати бункер на городі, а зверху над ним спокійно росла картопля.
Виклик Броніславу Горбулевичу на навчання в Чернівецький державний вчительський інститут
Однак після вбивства Хмари при ньому знайшли польову сумку з інформаційними звітами, списками старшокласників Снятина, директивами Проводу ОУН, листівками, списками членів боївки, естафетами, квитанціями, націоналістичними піснями, фотографіями бойовиків та зброєю. Серед документів була і естафета Горбулевича, яка засвідчила, що останній був станичним села Русів. Пізніше в Горбулевича вдома знайшли ручний кулемет і гвинтівку і затримали його 7 липня 1947 р.
У підсумку за вироком суду Броніслав Горбулевич, незважаючи на те, що його батько був інвалідом Другої світової війни, був засуджений до 25 років ув’язнення (пізніше за рішенням Президії Верховної Ради СРСР покарання було зменшене до 15 років). Каторга фізично надломила повстанця (у 1955 р. у 26-літньому віці Горбулевич уже був інвалідом ІІ групи і зберіг лише 25% зору). Його звільнили з-під варти 31 жовтня 1959 р., і незалежність у 1991 р. він зустрів у м. Снятині. Онуфрій Данильчук та Михайло Мандрик постраждали менше – отримали десятирічні терміни ув’язнення.
Сергій АДАМОВИЧ
Джерело: gk-press.if.ua
