Напередодні 26-ї річниці незалежності Україну можна порівняти з молодою людиною, що загалом сформувалася, визначилася з власними пріоритетами, знає про свої шкідливі звички, але з різних причин не може їх позбутися.
Варто сказати, що наша нація перебуває на шляху остаточного одужання від химерних ілюзій «русскава міра» і за це ми заплатили, на жаль, людськими життями. Одночасно помітно перші ознаки (санкції проти Росії, «безвіз») того, що Європа відмовилася від вичікувальної позиції та спробує визначити для України належне їй місце серед європейських держав.
Болючою раною на тілі України залишаються окуповані території Донбасу та Крим. Поки що не зрозуміло, як і коли ми відновимо територіальну цілісність держави. Найбільш прогнозованим сьогодні є сценарій перетворення окупованих українських земель в аналоги Придністров’я. Водночас подальше відродження української армії буде запорукою національної безпеки України в майбутньому.
У міжнародній політиці ми чи не вперше за часи існування українських державних формацій бачимо позірну підтримку світовою спільнотою нашої боротьби з російським агресором. Саме тому українській дипломатії і загалом суспільству важливо закріпити позитивне враження про нас у міжнародній політиці й не допустити чергової втоми західних дипломатів від українських псевдореформ.
Не так швидко, як того хотілося б, але все ж гуманітарні інституції влади проводять декомунізацію, повертають національну історичну пам’ять суспільству і дбають про українську мову та культуру. Поступово шкільна освіта позбавляється радянських пережитків, але влада поки що недостатньо уваги приділяє вищій освіті та українській науці.
Уряд намагається реформувати різні ділянки економічного та суспільного життя, але ми можемо сьогодні говорити лише про одну більш-менш успішну реформу — створення патрульної поліції. Ні медична, ні пенсійна реформи, та й інші ініціативи влади наразі не мають чітких обрисів і не зрозуміло, коли та якими будуть їхні результати.
Надання місцевому самоврядуванню більших повноважень через створення об’єднаних територіальних громад відбувається повільно і непослідовно. Крім того, до сих пір не ліквідовано основи адміністративного тиску з боку центральних органів влади — обласні держадміністрації.
На жаль, в Україні зашкалює рівень корупції і непрофесійності бюрократів. Одразу відзначу, що всі українські уряди втрачали владу і державність передусім через власні зловживання, а вже потім — внаслідок тиску зовнішніх чинників. Сучасні олігархи на диво подібні на українську старшину, що в XVII-XVIII ст. у своїх меркантильних інтересах утискувала козацтво, чим полегшила перехід Гетьманщини під повний контроль Москви.
Люди масово «голосують ногами» — виїжджають на заробітки. Як не прикро про це говорити, але втрачається зміст у побудові Української держави, якщо в ній у результаті еміграції та негативного демографічного сальдо не буде українців. Отже, влада має усвідомити: в неї не залишилося часу на експерименти і помилки, вона змушена вживати радикальних заходів і змінювати ситуацію на краще.
Утім, за 26 років в Україні виросли покоління нових людей, які вже не залежні від спадку СРСР і не уявляють свого життя поза межами країни. Саме вони й повинні привести Україну до майбутніх успіхів та звершень.
