В Україні з часу відновлення Української незалежності в 1991 р. невирішеним і дискусійним залишається агарне питання (продавати землю чи ні і т.д.). І незважаючи на значну відстань у часі, нам сьогодні у справі вирішення проблем сільського господарства можуть прислужитися теоретичні засади і досвід розв’язання проблем на селі ОУН.
Відзначимо, що в програмових засадах утвореної в 1929 р. ОУН наголошувалося на роздачі селянам під державним контролем поміщицьких земель без викупу, підтримці середнього сільського господарства, яке було б побудоване на праві приватної земельної власності, обмеженому державною регуляцією вільної продажі й купівлі землі. Націоналісти обіцяли «всебічно сприяти інтенсифікації селянських господарств та пристосуванню їх до ринків, підтримувати розвиток сільськогосподарської кооперації, уділювати сільському господарству дешевого продукційного кредиту і… дбати про агрокультурну й агроосвітню справу та про забезпечення хліборобської продукції державним забезпеченням». Аграрне перенаселення мали регулювати шляхом переміщення «селянських рештків у національній продукції та відповідно проведеної колонізації». Крім того, наголошувалося, що у хліборобських підприємствах будуть утворені ради працівників як представницькі органи для полагодження справ працівників у взаємовідносинах їх з професійними спілками, працедавцями та державою.
Після зустрічі з населенням підрадянської України діячі ОУН внесли зміни у програмові засади, які були кодифіковані на III великому надзвичайному зборі ОУН в серпні 1943 р. Однак суттєвих змін аграрна політика ОУН порівняно з 1929 р. не зазнала. Цілями боротьби українців в аграрній сфері визначалося «знищення большевицької й німецької експлуататорської кріпацької системи в організації сільського господарства». ОУН визнавала, що «земля є власністю народу», відмовлялася «накидувати селянам однієї форми користування землею» і допускала індивідуальне та колективне користування землею в залежності від волі селян. Одночасно оунівці виступали за безплатну передачу селянам західних українських областей всіх поміщицьких, монастирських та церковних земель.
У листівці «За що бореться Українська Повстанська Армія», яка була видана Головною командою УПА в липні 1943 року, вказувалося, що армія відстоює «новий справедливий лад і порядок в Україні без панів, поміщиків, капіталістів та большевицьких комісарів…». Під «справедливістю» розумілася господарська схема, яка увібрала в себе найкращі елементи капіталістичної та соціалістичної форм ведення господарства. В іншому зверненні УПА «Хто ми і чого хочемо» читаємо: «Хочемо, щоб український селянин міг вповні користуватися плодами своєї землі і праці… Хочемо приватної середньої власности…».
Масштабне втілення соціальної політики на селі націоналісти розпочали на Волині. Одним із конкретних кроків у справі вирішення земельного питання стало підписане Климом Савуром «Розпорядження в земельній справі Головної Команди Української Повстанської Армії, як найвищої і одиноко-суверенної влади на звільнених землях України з дня 15. VII. 1943 р.». Зокрема, у підпункті «а» другого пункту «Розпоряджень» було зазначено: «Касується засадничо колгоспна система, запроваджена більшовиками, і впроваджується приватна селянська власність», а підпункт «б» проголосив: «Всі землі бувших власників землі (фільварків) і землі польських колоністів переходять на власність українських селян». Процес розподілу земельних наділів, згідно з «Розпорядженнями», мали проводити місцеві громадські управління, затверджені УПА, та земельні комісії, обрані громадськими зборами.
Щодо встановлення розмірів ділянок, то тут розглядалася передусім можливість родини обробляти землю. А ті, хто прагнув залишатись у колгоспах, мали будувати своє колективне господарювання вже на артільних принципах, тобто земля перебувала у власності громади. Ці рішення Головної Команди спрямовувалося також на заохочення українців до вступу в УПА як до військово-політичної структури, що надала їм землю, а також до створення сировинних ресурсів для всенародної боротьби проти окупантів.
До зими 1943 р. на території однієї лише ВО «Заграва» земельна референтура УПА видала безземельним і малоземельним селянам 1106 актів наділу землі з фільварків і колишніх польських колоній, у тому числі 483 акти наділу було видано в Костопільському надрайоні та 623 в Сарненському надрайоні. Навіть у розвідзведеннях червоних партизанів із занепокоєнням відзначалось, що «на всій Україні, звільненій УПА, ліквідовуються остаточно колгоспна система і передається частина власності селянам, всі землі колишніх польських колоністів переходять у власність українських селян».
З другої половини 1944 р. ОУН-УПА втратили можливість запроваджувати власну аграрну політику і перейшли від конструктивної роботи з побудови власної економічної системи до деструктивної роботи зі знищення ворожої. На цьому етапі на перше місце виступила антиколгоспна боротьба та ліквідація активістів радянського режиму. Одним із принципових питань, винесених на перший план, стало завдання не допустити поширення комуністичних ідей серед селянських мас та захистити українців від соціального закабалення в колгоспах.
Висвітлення антисоціальної політики радянської влади на селі стало невід’ємною складовою агітаційно-пропагандистської діяльності ОУН. Так, у повстанця Миколи Максимчука було вилучено листівки, які поширювалися у с. Кулачківці Снятинського району Станіславської області та викривали хиби колгоспного устрою в Україні. Зокрема, у листівці «Селяни» значилося: «сталінські окупанти приготовляють для вас колгоспне ярмо. Не йдіть до колгоспів. Мужньо протиставляйтесь теророві НКВД». В іншій листівці упівці наголошували на колоніальному становищі України в складі радянської імперії. У ній значилося: «Четверта п’ятирічка закріплює колоніальне становище України. Сталінські вельможі хочуть так господарювати в Україні, як господарюють в Африці капіталістичні грабіжники. Геть колоніальний грабіж України! На боротьбу зі сталінською п’ятирічкою! Хай живе український народ – вільний господар своїх багатств». Ще в одному пропагандистському документі оунівці зауважували, що Україна є сировинною базою і ринком збуту для російської промисловості і розкривали зміст колоніального статусу України: «Сталінські імперіалісти запланували ограбити з України для своїх імперіалістичних цілей 9,7 мільйонів тонн чавуну, 8,8 мільйонів тонн сталі, 36,1 мільйонів тонн вугілля, 325 тисяч тонн нафти і весь хліб».
Листівка з матеріалів ГДА СБУ в Івано-Франківській області. Ф 5. Спр.587
Натомість станичний села Сваричів Рожнятівського району Станіславської області Михайло Рибчак поширював серед мешканців навколишніх сіл ряд листівок, які були спрямовані не лише на селянство, а й на інші категорії населення і розкривали кабальну політику СРСР («Червоноармійці», «Українські робітники», «Українська інтелігенція»). Зокрема, в листівці до робітників сваричівські оунівці закликали їх: «Знищуйте стахановців – продажних агентів сталінської імперіялістичної кліки! Зривайте соцзмагання! Саботуйте працю на виробництві!».
Листівка з матеріалів ГДА СБУ в Івано-Франківській області. Ф 5. Спр.658
Крім агітаційної роботи проти колективізації на селі, націоналісти намагалися підривати господарську базу колгоспів і використовувати їх ресурси для забезпечення продовольчих потреб підрозділів УПА. Так, завдяки впливу упівців 8 центнерів зерна з відома завідувача відділення радгоспу «Коломия» у с. Кам’янка Велика Коломийського району Станіславської області було передано селянами на потреби повстанців. Бригадир цього радгоспу Михайло Масюк роздав самовільно в рахунок оплати праці робітникам без дотримання норм і розрахунків 571 сніп зерна, а мешканці села потягнули додому більше 500 кг зерна і 1471 необмолочений сніп жита і ячменю. Крім того, в ніч з 17 на 18 серпня 1947 р. повстанцями в радгоспі було спалено хліб заскиртований на площі 72 га, 1 скирту сіна вагою 25 тонн, молотилку і віялку.
Акцент упівців у своїй діяльності на захист інтересів селянства оцінювало і радянсько-партійне керівництво. Причину «живучості» збройного підпілля ОУН-УПА керівництво обласних силових структур вбачало в «куркульському елементі», який, «крім участі в оунівських бандах і активної пособницької діяльності, забезпечує бандитів продуктами харчування, одягом, транспортом і т.п., шляхом залякування основної маси сільського населення, змушуючи їх надавати ОУН-УПА матеріальну допомогу». У зв’язку з цим Міністерство внутрішніх справ у березні 1946 р. провело акцію з виселення «куркулів» та «бандпособників» з ціллю «нанесення оперативного удару по куркульству і припинення їх ворожої діяльності, як головної опори оунівських банд на селі». Кульмінаційного моменту депортація сягнула восени 1947 р.: станом на 26 жовтня цього ж року було виселено (за винятком Закарпатської області) у віддалені райони СРСР 26 332 родини, або 77 791 особу.
Ліквідація індивідуального селянського господарства викликала з боку ОУН та УПА акції насильства проти представників колгоспного, партійного й радянського активу. В одному з документів, вилучених Гощанським райвідділом МДБ Ровенської області в районного провідника ОУН Кайдаша, місцевих жителів застерігали: «Всі ті, хто уже записався в колгоспи, повинні негайно покинути їх, а ті, які живуть індивідуально, не дивлячись ні на які більшовицькі репресії, повинні стояти на своєму – ні колгоспам… У випадку невиконання цього наказу, повстанська армія застосує каральні заходи проти тих, хто вступив у колгосп, і покарає їх карою смерті і ліквідацією майна, як ворогів українського народу».
Отже, політика ОУН в 40-50-х рр. ХХ ст. в аграрному питанні передбачала наділення селян поміщицькою та колгоспною землею, всебічну підтримку зі сторони держави в першу чергу середніх приватних господарств, захист селян від економічної експлуатації як держави, так і земельних олігархів, різні форми власності на землю і не допущення формування земельних латифундій, які б ущемляли інтереси українців. Після окупації СРСР в 1944 р. західноукраїнських земель ОУН-УПА сконцентрувала зусилля для спротиву запровадженню колгоспного устрою на селі та захисту українців від визиску їх радянською державною репресивною системою.
Сергій АДАМОВИЧ