Сила твоя в тобі. Твердість, певність і сила. Тільки відкрий усі її виходи, відімкни заржавілі віками замки, здійми з очей полуду предків твоїх.
Улас Самчук
Відбулися вибори до місцевих рад. Явка на дільницях була дуже низькою, виборчий процес масово проігнорувала молодь. У результаті, як і в попередніх виборчих кампаніях, перемогу здобули розкручені партійні бренди. Після завершення виборів у соціальних мережах противники партій-переможців розгорнули кричущу кампанію про жалюгідність/селянськість виборця під гаслом «Не тих вибрали».
Не буду оцінювати тих, хто вирішив, що має право визначати рівень свідомості мешканців краю. Відзначу лише те, що перемогли найсильніші на той момент політичні сили. А ті, хто не зміг переконати виборця у своїй правоті або й не мав чим переконувати, мають злізти з комфортних диванів і зайнятися рутинною політичною роботою.
Не варто також стверджувати, що нічого не змінюється в країні і треба починати нову революцію. Історичні прецеденти дають нам можливість порівняти переваги еволюційного та революційного розвитку держав. Згадаймо чартистський рух в Англії, що базувався на багаторічному еволюційному виборюванні робітниками своїх прав і свобод шляхом подання владі петицій. Так, діяльність чартистів була малоефективною і приносила результати дуже повільно, але їх наслідком стало формування в Англії життєздатних профспілок і поступовий розвій правової держави. Натомість три російські революції залили колишню Російську імперію кров’ю і допустили до влади тоталітаризм на довгих сімдесят років.
Сьогодні можна почути від громадських активістів: «Порядні політичні партії є слабкими, а в дискредитовані політичні важковаговики совість не дозволяла йти». Так, але ви згадайте, що теперішні успішні політичні проекти теж колись починали розвиток з 0% рейтингу і будьте готові програти не одні вибори з порядною, на вашу думку, партією перш ніж вона вийде на лідируючі позиції в політикумі. Більше того, повірте в те, що ви теж можете бути центром тяжіння і об’єднувати навколо себе небайдужу громадськість.
Неодноразово доводилося також чути, що людина ідентифікує себе як громадський активіст, а в політиці бути не хоче. Цікаво, що популяризують подібні думки політологи, часто грантоїди, які сплять і бачать себе в політиці. Але оскільки нікому серйозно в політичному процесі вони не потрібні, то відбирають бажання іншим займатися практичною політикою.
Суспільству нав’язується хибне уявлення, що громадський сектор відділений від партій і повинен лише контролювати владу. Але біда в тому, що в Україні традиційно «є кому балакати, а нема кому тачку возити». Більше того, фахово критикувати владу можна лише тоді, коли ти знаєш як працює владний «Левіафан» і зможеш запропонувати механізми покращення його роботи. А зрозуміти цього поза межами політичної системи неможливо.
Я не закликаю всіх записуватися в ряди політичних партій. Однак ми повинні бути готовими брати відповідальність за політичні процеси в країні і не обмежуватися лише критикою існуючого стану речей. І не забувайте, що нам писав Іван Франко: “Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт».
