Здобуття Україною незалежності активізувало питання суспільно-політичних та культурно-духовних розбіжностей між регіонами держави. Протягом останніх 25 років зусилля українського суспільства і певною мірою державних структур спрямовувалися на будівництво незалежної держави та послаблення існуючих розколів по лінії Схід-Захід, Південь-Захід і т.д. Одночасно деструктивні політико-економічні угруповання як в Україні, так і за кордоном заради досягнення вузькокланових цілей або через іноземні впливи «прихватизовували» національне багатство і розпалювали існуючі міжрегіональні протиріччя.
З приходом до керівництва держави в 2010 р. Президента В.Януковича національні інтереси перестали відігравати будь-яку значну роль у завданнях тодішнього керівництва України. Натомість кліка В.Януковича сконцентрувалася на особистому збагаченні і дозволила російській пропагандистській машині й агентурі повною мірою розгорнути інформаційну війну з ціллю послаблення та розколу країни за регіональною ознакою.
Революція гідності в лютому 2014 р. зруйнувала антинародний політичний режим. Однак перемогу українців В.Путін розцінив як загрозу особистій владі, а тому анексував Крим, запустив механізми активізації сепаратистських політичних сил та організував повномасштабну війну на Донбасі.
На сьогодні ми можемо стверджувати, що в Україні сформовано державний механізм, забезпечуються основні функції держави. Одночасно російський зовнішньополітичний фактор і військова інтервенція цементують українську політичну націю. Своїми діями В.Путін знищив результати насадження в Україні протягом століть ідеї «Росія – третій Рим», через яку українців намагалася контролювати Російська православна церква і концепції «Русского мира», що втілювала претензії Росії на всю спадщину Київської Русі.
Однак залишаються невирішені проблеми, що заважають перетворенню України у високорозвинену європейську державу. Так, через війну не забезпечена територіальна цілісність та недоторканість державного кордону. Лінії розколу і дезінтеграції країни помітні сьогодні у форматі «Україна – тимчасово окупована українська територія». А ще є частина українців, що залежна від російської пропаганди й агітації. Для зміни їх самосвідомості треба буде значний час та ефективна інформаційна політика держави.
У владних елітах протягом існування незалежної України немає цілісного розуміння шляхів розвитку країни, в економіці домінують інтереси олігархічних груп. На жаль, не завершеними є люстраційні процеси, значною є корумпованість еліти, крім того, незавершеність децентралізаційних процесів консервує домінування інтересів владної вертикалі над потребами громад.
Як наслідок відсутності адекватної владної еліти ми спостерігаємо збідніння і жалюгідне соціально-економічне становище більшості українців, не говорячи уже про те, що не забезпечується комплекс основних прав і свобод громадян.
Вважаємо, що результатом революційних перетворень, які ми переживаємо нині, стане остаточне формування української політичної нації. У територіальному вимірі в майбутньому Україна для досягнення соборності домагатиметься повернення тимчасово окупованих українських земель. Немає сумнівів у прогресивному розвитку країни, але вже від нас самих залежить, наскільки швидкими будуть позитивні перетворення.
