Нацистська Німеччина у протистоянні з СРСР та Західними державами активно експлуатувала людські і матеріальні ресурси окупованих територій. Так, в умовах масової мобілізації німців у військо нацисти гостро відчували нестачу трудових ресурсів, які поповнювалися в тому числі і за рахунок примусового вивезення українців на роботу в Німеччину.
На жаль, у вивезенні галичан на примусові роботи німцям допомагали українці-колабораціоністи: старости, поліцаї… Так, з кримінальної справи старости в час німецької окупації села Лісна Слобідка Коломийського району Дмитра Кушнірука ми дізнаємося, що для організації вивезення остарбайтерів створювалася спеціальна комісія, на дверях сільради вивішувалися списки відібраних осіб, а людям направлялися повістки і їх попереджалося про суворе покарання для ухильників. Однак люди всіляко уникали вивезення, а прислужники нацистського режиму перетворювалися в людоловів.
Так, Яків Заграновський укривався після медичної комісії від вивезення аж до арешту двох братів, Олексія Бабинюка було забрано на медкомісію зразу з сільського клубу, Одарка Кукурудз потрапила в лабети поліцаїв прямо з шкільної лави, а до Домни Лукань прийшли ввечері додому, арештували її чоловіка і повантажили до Німеччини. Михайла Кукуляка з с. Черемхів забрали в остарбайтери зразу з поля під час виконання сільськогосподарських робіт. А були випадки, як у с. Татарів Яремчанського району, коли від вивезення в Німеччину можна було відкупитися в поліцая за хабар у вигляді 1 літра горілки.
У процесі відправки остарбайтерів влада часто вирішувала особисті питання. Так, керівник кримінальної поліції м. Калуша Іван Драгінда відправив на примусові роботи в Німеччину чоловіка жінки, яка йому сподобалася. Натомість Петро Ткачук потрапив до Німеччини через незалежний характер, бо запитав в Кушнірука: «Що, мене в Німеччину відправиш?», а через тиждень отримав повістку. У свою чергу, Євдокії Козловській не допомогли сльози та прохання і те, що в Німеччині уже були її брат і сестра.
Більше того, Дмитро Кушнірук на агітаційному мітингу виголосив: «Хто не має що їсти, той обов’язково повинен їхати в Німеччину, бо хліба вам ніхто не дасть». Ще цинічніше закликав селян до виїзду в Німеччину староста с. Слобідка Косівського району І.Петришук: «Ви все одно бідняки, тут вам нічого робити, а в Німеччині ви отримаєте роботу, німці добре будуть вас годувати і одягати». У свою чергу, староста с. Черемхів Коломийського району Федір Рабенюк визначив для себе цільову аудиторію для відправки в Німеччину і стверджував, що туди треба відправляти колгоспників і бідняків, бо «зараз німецька влада, колгоспів немає, радянської влади немає, і кормити їх нікому». На зауваження Петра Слижука, що він не має взуття для виїзду в Німеччину, Рабинюк відповідав: «Мені до тебе немає ніякої справи, взутий ти, одітий чи босий… Вам там місце, а комуністів тут не треба».
А староста с. Забережжя Богородчанського району Стефан Гречанюк у разі відмови особи їхати в Німеччину забирав його батьків і направляв замість нього, а також конфісковував господарство.
По-різному складалася доля остарбайтерів в Німеччині. Так, Михайло Козловський з Лісної Слобідки перебував на роботах в орендатора садів біля м. Лейпцига, три рази арештовувався на 2-3 дні і один раз на три з половиною місяці внаслідок спроби піти від господаря через нелюдські умови проживання.
Свою роботу на фабриці чобіт у Німеччині описує уродженець м. Снятина Михайло Гонташевський. Зокрема, на заводі ранковий підйом відбувався в 5.30, до 13.00 тривала робота, з 13.00 до 14.00 була перерва на обід, о 16.00 закінчувався робочий день і остарбайтери йшли в їдальню. О 20.00 оголошувався відбій. У листі до сестри Гонташевський скаржився, що лише раз на два тижні на півдня оголошується вільний час, і «то не знаю, що маю зробити: чи випрати, чи зашити, чи спати».
Повертаючись до сьогодення, доводиться констатувати, що сучасна Українська держава теж не залишає багатьом українцям іншого вибору, як їхати на заробітки за кордон, «бо хліба вам ніхто не дасть».
Сергій АДАМОВИЧ
Джерело: gk-press.if.ua
