22 травня 1947 р. в районі с. Підпечар Тисменицького району в бункері в стіні картопляної ями радянськими карально-репресивними органами були виявлені повстанці – Василь Петрович Бобик, 1924 р.н., уродженець с. Підпечар та його односельчанин Микола Васильович Шкорупа, 1926 р.н. Рішенням суду упівці були ув’язнені за ст. 54-1 «а» та 54-11 КК УРСР із застосуванням ст. Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1943 р. на 20 років каторжних робіт з поразкою в правах на 5 років і конфіскацією майна.
Василя Бобика (псевдо «Гордий») було звинувачено, що він ухилявся від служби в Червоній армії, вступив у вересні 1944 р. в УПА в сотню «Явора», брав участь у боях з червоними в жовтні 1944 р. в районі сіл Гринівка і Грабівка, а в березні 1945 р. в Чорному лісі в районі с. Рибне.
Натомість Микола Шкорупа (псевдо «Щирий») з вересня 1944 р. був в УПА, брав участь у боях у грудні 1944 р. біля с. Гринівка, в січні 1945 р. в Чорному лісі, в жовтні-листопаді 1945 р. біля с. Грабівка, в січні 1946 р. біля с. Гута і в лютому 1946 р. біля с. Липівка.
У лютому 1946 р. під Липівкою сотня «Явора» зазнала значних втрат, і хлопці почали переховуватися в бункері, де і стали здобиччю червоних. Відзначимо, що серед всіх військових сутичок, в яких брали участь упівці, слідчих найбільше зацікавив напад у вересні 1945 р. чоти «Причепи», у складі якої був Василь Бобик, на легковий автомобіль, який їхав з Тисмениці до Станіславова. У результаті акції був вбитий заступник керівника політичного відділу 38-ї армії полковник Софрон Михайлович Голубєв.
Радянська верхівка (крім Голубєва, до компанії входили ще полковник Семенов, начальник автовідділення армії підполковник Харунов та ще ряд нижчих офіцерських чинів) вирішила організувати собі полювання. 23 вересня 1945 р. на трьох легкових автомобілях вони виїхали о 18.00 в район двох озер біля Тисмениці на відстані 14-16 кілометрів від Станіславова.
Willys MB (Вілліс), який за ленд-лізом отримувала Червона армія під час Другої світової війни
Полювання було невдале, і в 20.00 військові почали повертатися в Станіславів. Передчуваючи напад, Голубєв постійно вимагав від шофера свого «Вілліса» підвищувати швидкість, але під час виїзду з Тисменичан їх обстріляла чота «Причепи». Двигун автомобіля Голубєва був пошкоджений, машина заглухла. Водій взяв на руки пораненого полковника і сховався в кюветі. Незважаючи на крики водія про допомогу, автомобіль Семенова не зупинився, бо тривав обстріл, а Голубєва з водієм підібрав аж екіпаж Харунова. Пораненого відвезли в госпіталь, але уже в 4-ій годині ранку він помер.
Отак упівці не дали порозважатися «визволителям», але сенсом їх життя була незалежна Україна. Серед речових доказів у схроні був виявлений записаний на листочку вірш, який засвідчив, що партизани передбачили свою долю:
Кати злетіли, мов ті круки,
Забрали сплячого уночі.
Прощай, дівчино, забудь за мене,
Піду на смерть за вітчину.
Не сам один я тут попався,
Нас орлів триста тут сидить.
Найкращий цвіт сей з України,
Які же він муки тут терпить.
Вночі вивозять по одному,
Під гук мотору чути стріл.
І ще раз Слава Україні!
А ті жертви падуть в діл.
На похорон не приходить
Ні батько, мати ані брат.
Ніхто не скаже, де могила,
Де поховає тіло кат.
Ой там у полі корч калини,
А на нім листя шелестить.
Воно тобі, дівчино, скаже,
Де твій миленький.
Сергій Адамович
