Епізод 2. «Вбивства та інші злодіяння»
Вже з приходом угорців після відступу Червоної армії у 1941 р. стало зрозуміло, що очікує євреїв. У липні 1941 р. влада опинилася у руках німців, які в серпні зібрали більше 300 євреїв міста, катували їх у школі, а потім голих замордували у лісі «Березина» біля с. Пійло.
Їм сказали одягти найкращий одяг і зібратися в приміщенні єврейської громади на нараду, бо приїдуть зі Станиславова великі керівники. Свідок Боднар Василь Іванович згадував, що серед перших жертв були юристи, лікарі, інженери, учителі, тобто інтелігенція.
Акт, складений комісією від 14 травня 1945 р. на основі свідчень очевидців, підтверджує факт страти 380 євреїв впродовж 23-25 серпня 1941 р., серед них доктори Немлих, Гефель, Васерман, Айвенбрух, адвокати Фінкельштейн, Сокаль, Надель, інженер Фінкел, вчитель гімназії Штраусова.
Звернення юденрату щодо долі членів ради, які зникли. (Світлина з сайту Старий Калуш)
Одночасно німецькі солдати почали знущатися над єврейським кладовищем. Вони розбивали надгробки і використовували їх для брукування доріг.
З приходом нацистів у місті було організовано гетто, сформовано юденрат, значну роль у знищенні євреїв відігравав австрійський єврей Меммеліс. У Калуші юденрат очолює рабин Мильман Борух. На 1941 р. чисельність єврейської громади становила 4000 осіб. А разом з євреями Войнилова, Брошнева, Рожнятова, Перегінська й довколишніх сіл чисельність гетто складала до 7 тисяч.
Гетто розміщувалося на території сучасної Сівецької вулиці. Територія була відгороджена з однієї сторони дерев’яним парканом, з іншої – сіткою. Була організована єврейська поліція, яка, озброєна дубчаками, сама стежила за виконанням вимог нацистів. У гетто не годували, не було медичної допомоги, на євреїв накладалися контрибуції, а тому і без розстрілів їх чисельність постійно зменшувалася. Нацисти збиткувалися навіть над релігійними почуттями євреїв. Так, їх змушували працювати в одязі, в якому вони молилися, що в євреїв вважалося гріхом.
У березні-квітні 1942 р. перші групи євреїв відправили у Белжецький табір смерті, де вони всі загинули. Одночасно євреїв продовжували знищувати і в Калуші.
Влітку 1942 р. гестапівці дали розпорядження ліквідувати всі гетто в районах, хворих і виснажених євреїв застрелити, решту зігнати в Станиславів для знищення. Ця ліквідація проходила планово, спочатку звозили євреїв з гірських районів, а потім ліквідація поширилися на придністровські райони.
Так, з літа 1942 р. 5 чи 6 разів 50-100 осіб доставляли в Станиславівське гетто. Одного разу в камеру кріпо в підвалі напхали так багато людей, що вони стояли, притиснувшись один до одного, знемагали, і багато хто вмирав через відсутність повітря. Служка Краєвських Хана Мандельбан, у якої в камері був батько, мати і брат, вночі вилила на голови людей два відра води, щоб хоч дихати було легше. Вранці тих, хто задихнувся, викинули у двір.
Протягом всього літа 1942 р. і на початку осені у двір кріпо зганяли партії євреїв і розстрілювали. Так, влітку 1942 р. надійшла вказівка кріпо самостійно розстріляти 200 престарілих і хворих євреїв. Євреї викопали яму, і їх поліція двічі доставляла жертв. Акцію охороняли кілька десятків поліцаїв, а Цепко, Драгінда, Крицина, Краєвський розстрілювали людей (в 1960 р. на місці розстрілів було виявлено людські останки).
Фото розкопок могил для ексгумації трупів євреїв 21.01. 1960 р., які були розстріляні кріповцями в 1942 р. (Матеріали з кримінальної справи В.Жовніра)
Свідок Павло Іванович Мірчук описав, як відбувалося вбивство престарілих: «Їх чоловік 50 рухалися колоною до самого єврейського цвинтаря, і все це робилося вдень на очах тисяч переляканих людей. Коли цих людей пригнали до воріт кладовища, піднявся неймовірний крик; люди плакали, кричали, молили і проклинали бога, просили пощади, а поліцаї заганяли їх на цвинтар до великої ями. Мимовільні свідки позалазили на дерева, щоб краще бачити. Кріповці обступили яму з усіх боків і стали стріляти в тих євреїв… єврейські поліцаї закидали яму».
Натомість свідок Сімків Василь Купріянович залишив спогад самого вбивства: «Єврейські поліцаї підганяли їх палицями все ближче і ближче до ями. Окремі з них самі стрибали в яму, але більшість з жахом і криком чинили спротив. Поліцаї брали їх за руки, штовхали в яму, звідки вилізти було неможливо. Деякий час з ями все ще доносилися крики, потім хтось з поліцаїв крикнув, що їдуть кріповці, і все стихло. Поліцаї розбіглися і поховалися за брустверами пам’ятників і гробів (страшно уявити відчуття цих людей, які одночасно були і жертвами, і вбивцями). Кріповці обступили з чотирьох боків яму і впритул стали розстрілювати євреїв у ямі. Розстріл продовжувався декілька хвилин, потім кріповці сіли на бричку і поїхали в місто».
І.Драгінда в 1960 р. показує місце могили розстріляних в 1942 р. євреїв. (Матеріали з кримінальної справи В.Жовніра)
Ще більш жахливим був розстріл влітку 1942 р. кріповцями більше 30 жінок з грудними дітьми на руках. Краєвський і Крицина посадили цих жінок у ряд лицем до паркана і змусили тримати дітей на руках. Самі вони підходили почергово до кожної жінки і розстрілювали їх з пістолета вистрілом в потилицю, а потім вбивали дитину на руках мертвої матері. Цікаво, що після розстрілу жінка Краєвського страшно сварила свого чоловіка, проклинала і звинувачувала, що через його злодійства вона не може мати дітей.
Відзначимо, що до «своїх євреїв» кріповці і їх родини інколи ставилися краще, могли і пожаліти. Зокрема в приміщенні самого кріпо працювали дві єврейки – Гільда Візельберг, 1910 р.н., яка була доброю кравчинею і жила на кухні Краєвських, де було для неї ліжко, а також уже згадувана Хана Мандельбан, що жила в підвалі. Під час великої акції дружина Краєвського сховала єврейок на кухні і врятувала їх життя (Г.Візельберг вийшла заміж за червоноармійця і виїхала в США, а Х.Мандельбан вбили пізніше в одному з сіл).
Вже 15-17 вересня 1942 р. гетто було зруйноване, до Белжеця депортували 4 тис. євреїв, а місто оголосили «вільним від євреїв». Перед відправленням на вокзал євреїв тримали по кілька діб у дворі кріпо під відкритим небом, по черзі викликали до столика, де вирішувалася їх подальша доля. Ті, хто вважався некорисним для Рейху, були розстріляні зразу за парканом кріпо, а дехто був вбитий шефом німецького гестапо Гансом Крігером вже за те, що повернув голову під час руху в колоні.
Не жаліли і ті сім’ї, які були мішаними за національним складом. Так, поляк Еустахович Олександр Михайлович в 1933 р. взяв шлюб з єврейкою Лерер Марією. В 1943 р. чоловік їхав з дружиною в поїзді у Станиславівське гетто. Там він просив гестапівців врахувати, що Марія Лерер була матір’ю двох дітей, хрещена і таким чином в шлюбі стала арійкою. Однак у відповідь Еустаховичу сказали, що його репресують разом з дружиною.
Деякі євреї ще якийсь час переховувалися. Так, свідок Марія Гут згадує про дві сім’ї євреїв-кравців, які виживали завдяки пошиттю одягу для калушан, а їхня дочка непомітно заходила до родини п. Марії за молоком.
Однак знищення продовжувалося. У червні 1943 р. кріповці брали участь у розстрілах 14 євреїв на кладовищі. Акцію охороняли 5 поліцаїв. Євреїв поставили обличчям до цвинтарної стіни, а 4 кріповці протягом декількох хвилин розстрілювали їх.
Калуські кріповці і поліцаї залучалися також до знищення єврейського населення і в інших місцевостях. Так, 26 вересня 1942 р. вони брали участь у погромах євреїв під керівництвом Ганса Крігера в Станиславові, а тих, що втікали, ловили і знищували.
Під час служби в кріпо Драгінда і його поплічники розслідували і кримінальні злочини, але кримінальні справи за участю євреїв зразу закривалися внаслідок фізичного знищення підсудних. Так, влітку 1943 р. Цепко розстріляв єврея прямо під час допиту в кабінеті кріпо.
Кріповці за власними ж свідченнями сильно наживалися на статках євреїв. Жовнір у своїх свідченнях ще жалівся, що придбав собі лише хромові чоботи, бо все пропивав.
Не встидалися кріповці оббирати й українців. Так, якийсь Іван Олійник спочатку написав донос на власну маму, її забрали в кріпо, де нещадно били. А потім хлопець спам’ятався і викупив матір за 2 пуди м’яса і 5 кілограмів масла.
Єврейський цвинтар у м. Калуші, сучасний вигляд
Злочинці не лише здійснювали розстріли, а й широко практикували застосування тортур (застосовували гумові палиці, нагайки тощо). В 1960 р. Драгінда під час допиту спокійно скаже: «Биття в поліції було звичаєм, били всіх».
Зазначимо, що самочинні розправи кріповці чинили не лише щодо євреїв. Так, в травні 1943 р. вони вбили хлопця Михайла Барана в с. Тужилів Калуського району тільки через те, що він почав від них втікати.
На фото 25 липня 1968 р. Петро Цепко в с. Тужилів показує місце, звідки він, Жовнір і Епік стріляли в Михайла Барана. Біля дерева стоїть очевидець вбивства Йосип Долинський. Червоним колом позначено місце вбивства Михайла Барана. Матеріали з кримінальної справи В.Жовніра
А як вже старалися кріповці вислужитися в питаннях захисту засад нацистської ідеології! Так, Марія Петрівна Камінська була арештована восени 1943 р., бо розірвала портрет Гітлера в квартирі. Її жорстоко побили, так, що вона позбулася чотирьох передніх зубів.
Вбивали кріповці і своїх, які приховували гроші. Так, Афтанас Дзундза був арештований за те, що як негласний інформатор кріпо ходив до євреїв, говорив їм про співпрацю, а за те вимагав у них гроші і цінності. Дивним чином при спробі втечі з-під варти цей чоловік був убитий. Крім того, заради постачання остарбайтерів нацисти за участю кримінальної поліції практикували зупинки поїздів і прямо звідти забирали людей спочатку у в’язницю, а потім на примусові роботи в Німеччину.
Епізод 3. «Закопати їх було нікому»
Зауважимо, що коло східної стіни цвинтаря був будиночок, в якому проживали гробарі Фроїм, Берко, Мошко і ще хтось четвертий. Вони були розстріляні в останню чергу, і хто їх закопав, невідомо.
Іваницька Ольга Костянтинівна, яка мешкала через дорогу від цвинтаря, згадувала, що «коли ранком єврейські гробарі починали копати велику яму, ми знали, що після обіду буде акція, тому сідали з чоловіком на підводу, закривали будинок і їхали в поле. Інакше падали на підлогу і перечікували». Якось Берко зайшов до родини, попросив попити молока та сказав, що несила вже копати, але і їх час вже надходить.
Навесні 1943 р. на цвинтарі розстріляли євреїв з Брошнева. Але їм навіть яму не копали, бо гробокопачів на той час вже вбили.
Епізод 4. «Скористалися до останнього і замордували»
Влітку 1943 р. Цепко, Граф і Жовнір поїхали на підводі в село неподалік від Калуша і затримали в одному будинку сім’ю – батька Бене Ратнера, його дочку Зузану і маленького сина Манека (до війни сім’я мешкала у двоповерховому будинку на вул. Сівецькій). Ратнер був у складі юденрату і сам раніше визначав, кого з євреїв будуть вбивати. Але як він не відтерміновував коштом інших життів смерть своєї сім’ї, прийшли і за ним.
Обвинувачений В.Жовнір в 1968 р. показує місце, де він разом з іншими кріповцями розстріляв сім’ю Ратнера. (Матеріали з кримінальної справи В.Жовніра)
Сім’ю відвезли на єврейське кладовище в Калуші і розстріляли. Як свідчив Жовнір, «дівчина молила і просила їх не розстрілювати, але Граф вилаяв її матом і застрелив з пістолета. Цепко розстріляв… хлопчика», а сам Жовнір – її батька. Але найжахливішим було те, що Цепко якийсь час співмешкав з вбитою дівчиною, вона завагітніла від нього і ще до того була й однокласницею його дружини. Вдень Зузана була в підвалі кріпо, Цепко носив їй їжу, а на ніч брав до себе в кімнату. Крім того, Ратнер був шевцем і хутровиком та шив для Драгінди костюми.
Калушани потім згадували, що вбита дівчина була дуже красива і труп до пояса хтось швидко роздягнув догола.
Сергій АДАМОВИЧ
Джерело: gk-press.if.ua
