Зі змісту кримінальної справи Михайла Дмитровича Кликайла (псевдо «Василь»), 1929 р.н., уродженця с. Грушка Отинійського району ми дізнаємося про діяльність сотні «Залізні» під керівництвом «Вихора» (Івана Федоровича Андрейчука) в 1946 р., яка своїми нападами на автотранспорт паралізувала транспортне сполучення між Городенкою і Станіславом.
Відзначимо, що Михайло Кликайло пройшов типові для тодішнього українця життєві етапи: навчання, робота в підсобному господарстві, з 1942 р. остарбайтерство в Німеччині, у середині травня 1945 р. він повернувся в с. Грушку і потрапив під вплив станичного ОУН села «Кармелюка».
15 січня 1946 р. п. Михайло показав упівцям, де знаходиться радянський військовий гарнізон і допоміг УПА з нападом на червоних (було знищено 27 більшовиків). Після цієї сутички відділ відступив до Майданського лісу. Там 16 січня «Вихор» зі стрільцями зупиняється неподалік позицій сотенного «Грози». Однак саме цього дня почалася чергова перевірка лісу солдатами внутрішніх військ, сотня «Вихора» була захоплена зненацька ворогом і навіть не встигла зайняти бойові позиції. Безладний відступ повстанців у напрямку с. Струпків Коломийського району супроводжувався втратами, які подвоїлися, бо з боку села теж наближалися радянські війська. Блокада терену позбавила курінь оперативного простору та можливості поповнення харчів та одягу.
У лютому 1946 р. відділ УПА під командування «Вихора» рейдував за Дністром біля Коропця й Монастириська (Тернопільщина) без сутичок із більшовиками. Лише 9 лютого біля с. Озеряни Монастириського району прийняв бій. У цьому місяці Кликайло вступає до сотні в рій «Сміховинця» в чоту «Лютого» кулеметником.
У квітні 1946 р. п. Михайло в складі сотні «Вихора», яка на той час налічувала біля 100 бійців, бере участь у бою з підрозділами Червоної армії в Соколовському лісі біля с.Олеша. 14 травня в районі села Грушка постанці обстріляли військовий «Вілліс», в результаті чого водій загинув на місці, а пасажира – майора Альошина було розстріляно пізніше в лісі.
Із Тлумаччини сотня «Вихора» здійснювала рейди на Отинійщину й Надвірнянщину. Зокрема, 17–19 квітня під час одного з таких рейдів були спалені сільради й кооперативи в селах Баб’янка, Молодилів, Струпків. А 21 квітня група мінерів із цієї сотні висадила в повітря частину залізниці поблизу м. Отинії, знищено паровоз, три пасажирські й шість вантажних вагонів, а разом із ними 180 радянських військових. 23-24 травня упівці забезпечили себе продовольством під час нападів на продуктові магазини в смт Коропець та с. Сянки Тернопільської області.
На початку липня сотня, яка входила до куреня «Смертоносців» «Чорного» (Данила Дмитровича Рудака), та Ланчинська районна боївка СБ перебували в лісі Гвоздецька гора, неподалік с. Гвізд. Курінний наказав сотенному «Вихору» підготувати два рої для засідки на шляху Надвірна – Станіслав, де їхатиме радянська автоколона. О 17 годині 3 липня 1946 р. у напрямку Надвірної з’явилося чотири вантажівки. Повстанський вогонь із засідки зупинив автоколону, було спалено три автомашини, вбито двох червоноармійців і поповнено продовольчі запаси.
Після того упівці перейшли в Ланчинський район, де в одному з сіл розстріляли 2-х яструбків, а в с. Виноград спалили сільраду з документами, захопили кооператив й молокопункт. Продукти роздали переселенцям із Лемківщини. 8 липня сотня влаштувала засідку на шляху Надвірна – Отинія на радянський підрозділ із десяти бійців, що заїхав до с. Виноград з’ясувати обставини останніх подій. У збройній сутичці поранено начальника Отинійського НКВС Шевчука і ще трьох енкаведистів. Із відділу УПА у засідці відзначився серед інших і кулеметник «Василь». 12 липня бійці цієї сотні замінували залізницю між Отинією й Угорниками.
У ніч з 29 на 30 липня сотня здійснила напад на Тлумацький спиртзавод. Було знищено 4000 літрів спирту і завдано шкоди на 77732 рублі 35 копійок. Далі повстанці знову зосередилися на автотранспортних диверсіях. Так, в кінці липня упівці здійснили напад на автомашину на трасі Озеряни – Тлумач, в якій бесарабці везли поросят у Станіслав на продаж. Автомобіль бійці підпалили, а бесарабів відпустили. 8 серпня 1946 р. був обстріляний студебекер, який їхав з Ново-Ушиці Кам’янець-Подільської області в м. Добромишль Дрогобицької області. Поранення отримала пасажирка автомобіля.
27 серпня Кликайло брав участь у нападі на студебекер, який рухався за маршрутом Станіслав-Городенка, в результаті якого був вбитий шофер і важко поранено 3 бійців. 6 вересня 1946 р. було обстріляно і спалено автомобіль марки ГАЗ Кам’янець-Подільської швейної фабрики. Під час нападу повстанці розстріляли члена партії бухгалтера А.Боуска. Ще один напад на автомобіль, який рухався з Озерян до Тлумача, був здійснений поблизу с. Грушка всередині вересня 1946 р., а бійці «Бульба» і «Орлич» ще й підірвали трактор в Озерянах. Крім того, упівці робили засади проти працівника Отинійського райвідділу МВС Молоткова, який арештовував і вбивав підпільників.
Фото з матеріалів Музею визвольних змагань Прикарпатського краю
Однак 8 жовтня 1946 р. «Вихор» наскочив на засаду і був вбитий на хуторі Кучерівка поблизу Грушки. На той час сотня налічувала 25 осіб, мала на озброєнні 3 ручних кулемети, 3 німецьких МП-43, один угорський автомат, 2 десятизарядки, 3 ППШ, 12 гвинтівок, 10 пістолетів, гранати.
12 листопада був затриманий і Михайло Кликайло. Рішенням радянських судових органів його було ув’язнено на 20 років виправно-трудових робіт з конфіскацією майна і поразкою в правах на 5 років. Упівець був звільнений з під варти в серпні 1954 р. і прожив решту життя в с. Угринів Тисменицького району.
Загалом важко оцінити частку внеску сотні «Вихора» в боротьбі проти радянського карально-репресивного режиму, але своїми диверсіями на дорогах сотня зробила «подорожі» радянських «визволителів» небезпечним задоволенням.
Сергій Адамович
